Зависть  -  это плохое чувство,
Я об этом уже говорила,
Но я завидую людям
Идущим за мной по перилам,
Завидую ветру в поле,
Завидую в небе птице.
Вот бы и мне стать свободной,
Вот бы заново родится.
Чтобы видеть её… Королеву,
Каждый день так близко, рядом, 
Чтоб звала она карим  взглядом
И зовя, убегала вновь.
Чтоб увидеть все её слёзы
И улыбку её увидеть.
Чтоб понять, что сбываются грёзы
И людям сказать «Смотрите!».
Чтобы ветру грозить «Не догонишь»,
А синей птице небесно- печальной
Сказать, «что с королевой намного лучше,
Чем край тот холодный и дальний!»

Заздрість це погане почуття,
Я знаю це знаряддя для убивства
Та що робити, як моя душа,
Не може винести такого кінця дійства
Ту мрію,  що плекала я,
Здійснив хтось інший,
Нам не зрозумілий,
Що вам сподобалось у ньому, моя мила,
Чим  зачепив він серце сильно так?
Як він умовив вас - забрати клятву
Дану богові и людям на землі?
Чим покорив він вас,
На вірність  посягнувши.
Тому хто вас зробив такою враз?
Що добивався вас,
Любив вас дуже вірно
Не шкодував себе и вчився,
Все для вас…
И ви руйнуєте усе одним зізнанням?
Все що будували ви разом.
Повітря тим наповнене коханням,
Закінчилось як сльози на зорі.
Ви все ділили навпіл
І сцену і домівку
Мені чомусь здавалось кохання це довіку!
Та вас судити, мила я не в змозі
Якщо б судила,
Не любила б певно вже.
Ваші пісні були – присвята,
В кохання вірили ви свято…